Підтримати

Когнітивний Doppelgänger і алгоритмічні варіації персонального майбутнього

exc-5f397636cff70e7afcb7f79b
exc-5f397636cff70e7afcb7f79b

Друга частина із серії текстів про розроблення нової нейронної архітектури. Перша частина доступна за посиланням.

Нейроімпланти — це новий тип медичних технологій, створений для лікування різноманітних хвороб (таких, як хвороби Альцгеймера та Паркінсона), а також для реєстрації й подальшої візуалізації активності мозку. Засобами нейроімлантів вчені створюють «когнітивні карти», які допомагають краще зрозуміти принципи мозкової активності й відповідно сприяють винайденню нових ліків та медикаментів. Точно кажучи, нейроімлант — це матеріальний девайс, який під’єднується безпосередньо до мозку (до його поверхні або кортексу) і може передавати дані на інший зовнішній девайс (комп’ютер, смартфон). Технологія глибинної стимуляції мозку — це один із різновидів використання сучасних нейроімпланітів. Нейроімплант стимулює відповідні ділянки мозку, які в пацієнта функціонують некоректно. Така «стимуляція» може нормалізувати взаємодію між нейронами або навпаки заблокувати активність нейронів у певних ділянках, якщо така активність є небажаною чи може призвести до потенційно небезпечних наслідків (наприклад, епілептичного нападу). Нейроімпланти також використовують для лікування пацієнтів із серйозними пошкодженнями мозку. Популярний напрям, про який ітиметься у статті, є нейропротезування: можливість управління протезом завдяки активізації відповідних ланок мозку.

Neuro_2.jpg

Однією з найважливіших функцій нейроімплантів майбутнього буде можливість створення «когнітивного відбитка». «Когнітивний відбиток» — це механізм збереження поточної когнітивної карти індивіда, своєрідний чекпоінт для нашого мозку. Разом із таким чекпоінтом стає доступною і функція повернення до нього із нинішнього когнітивного стану. Припустімо, учора ваші когнітивні процеси протікали краще, аніж сьогодні. Раціональне сприйняття, глибина й гострота пам’яті, увага, — усі ці компоненти з часом притуплюються. А тут — немає проблем. Ви можете зробити «відкат» до попередньої версії себе. Механізм приблизно такий самий, як із новими прошивками мобільного телефону. Функція резервної копії завжди слугуватиме надійним «бекапом» вашої ідентичності.

Така варіація «цифрового безсмертя» радикально змінить наше бачення старіння загалом, адже кожен, хто буде власником нейроімпланта зможе самовільно обрати свій оптимальний «когнітивний вік», тобто той період життя, у якому йому жити найкраще. Як наслідок, сильно зміниться когнітивна продуктивність людей. Ми звикли, що люди літнього віку не можуть виконувати певні операції, працювати на відповідних посадах. Вони повільніше вчаться, гірше знаються на новинках технологічного ринку. Усе це є наслідками зниженої когнітивної активності та нейропластичності. Тому схоже, що нейроімпланти можуть сильно змінити способи взаємодії людей різних поколінь. Однак баланс між літніми та молодими людьми — це лише один із наслідків цієї технології. Значно важливішим є факт загального когнітивного «бусту», який чекає на людство в результаті широкої імплементації нейроімплантів. Цей факт може сильно пришвидшити прогрес у науці, винайдення нових технологій, розв’язання глобальних проблем. Такий «буст» може вплинути на наше розуміння космосу, на винайдення нових ліків, на наше уявлення про природу свідомості.

Аби така інфраструктура запрацювала «на повну», необхідно буде вживляти імпланти, починаючи з підліткового віку. Цілком ймовірно, що імплант вживлятимуть у день повноліття, разом із видаванням паспорту або персональної ID-картки. До цього вживляти імплант небезпечно — нервова система підлітка ще несформована остаточно та можуть виникнути потенційні когнітивні викривлення (шуми). Отже, починаючи приблизно від сімнадцяти років, з’явиться можливість резервної копії своєї персональності. Така резервна копія включатиме загальну архітектуру головних когнітивних процесів (тобто процесів долучених до обробки інформації): пам’ять, сприйняття, логічне мислення, уміння приймати рішення.

Припустімо, що кожного року ви бодай раз робитимете таку резервну копію і вона буде зберігатися на вашому персональному хмарному сервері. З часом, коли таких копій «назбирається» декілька, алгоритм зможе порівняти їх за різними показниками «ефективності» й обрати найоптимальнішу версію для подальшого використання. Так у свої двадцять вісім кожен зможете легко «відкатити» себе до когнітивного віку у, припустімо, двадцять чотири. Однак така резервна копія, формально кажучи, — це «не-ви», а ваш когнітивний Doppelgänger [1], яких у кожного власника імплантів буде чимало: по одному Doppelgänger-у за кожний прожитий рік.

Цілком ймовірно, що функція «відкату» до попереднього когнітивного відбитка матиме дві варіації: відкат зі збереженням поточних спогадів, та відкат без них. Остання варіація виглядає значно цікавіше, адже дає можливість «повного злиття» зі своїм когнітивним Doppelgänger-ом. Аби користувач не загубився в коридорах власної ідентичності в нейроімплантах буде вбудовано таймер, який кожен зможе налаштувати на потрібний час. Припустімо, вам уже давно за п’ятдесят і ви хочете повернутися у свою юність, у свої двадцять п’ять років, без жодних спогадів та знань про те, що відбулося далі. Потрібно лише виставити таймер на дві години й подальших сто двадцять хвилин ви перебуваєте в далекому світі своєї давно забутої юності.

Однак у всьому цьому є ще один вкрай цікавий сценарій, про який мало хто зараз пише. Припустімо, що вся база «когнітивних відбитків» може пройти процес «швидкої» еволюції схожий за своєю механікою на процеси сучасних генетичних алгоритмів.[2] Ви зможете взяти свій когнітивний відбиток, у якому вам двадцять вісім років, і занурити його у віртуальне середовище, яке симулюватиме різні варіанти реальності й може бути налаштованим залежно від ваших особистих преференцій. Так можна буде обрати історичну добу, географічний регіон, соціальний прошарок для вашого когнітивного відбитка, а потім запустити пришвидшену симуляцію (+ 10/20/30 років) і подивитися, як зміниться ваш когнітивний Doppelgänger під впливом обраного вами середовища й додаткових «габаритів». Однак найцікавіше те, що ви потім зможете «відкатитись» до нової версії «себе» з абсолютно альтернативним минулим (і майбутнім). У такий спосіб ми зможемо повноцінно переживати багато різних життів, мало пов’язаних одне з одним. Уявіть, якого багатоманіття та варіативності набуде людський досвід. Можна буде реально (з перспективи власної самості) побути й венеційським дожем, і візантійським монахом за часів правління Комнінів, [3] і подивитися на світ очима мандрівника часів перших географічних відкриттів.

Зрозуміло, що така зустріч, уможливлена новою генерацією нейроімплантів, не буде, формально кажучи, зустріччю із «самим собою». Це буде ваш алгоритмічний Doppelgänger. Наявність такого Doppelgänger-а (і не одного) сильно змінить наше уявлення про самих себе, адже такі Doppelgänger-и будуть у постійному доступі. Онлайн 24/7. Вони радо допомагатимуть в усіх буденних справах: приготуванні їжі, у виконанні домашнього завдання, усіляких тренінгах. Утім, і про це варто сказати (нагадати) ще раз, ваш когнітивний Doppelgänger — це не ви самі. Це складний інформаційний орнамент, який виник у наслідок багаторівневої технологічної медіації. Це хтось дуже схожий на вас. Хтось, хто прагне походити на вас, але ніколи не стане вами. Однак пам’ять про цей факт зникне у звичайного користувача впродовж кількох перших днів експлуатації системи. Так завжди стається із появою нових технологій. Ми швидко забуваємо, яким був світ до їхнього винайдення.

А найголовніше, можна буде побачити, як під впливом усіх цих варіацій змінюється ваша особистість. Фактично — це ключ до нескінченної самореалізації. Це дзеркальна кімната, у якій є всі можливі віддзеркалення вашої персони, (точніше персон!), персон, які насолоджуються, страждають, палко закохуються, гинуть і народжуються знову. Функція «тотального злиття» зі своїм Doppelgänger-ом (без трансферу власних спогадів) дасть можливість максимально глибоко пережити те багатоманіття досвіду, яке залишається недоступним у нинішніх технологічних реаліях.

Окрім цього, в такої технології є величезний терапевтичний потенціал. І найголовніше в цьому контексті, що терапевтом для себе будете ви самі. Якщо така технологія даватиме можливість зустрічі із «самим собою» (із собою будь-якого віку), то хіба така зустріч не матиме глибинного терапевтичного потенціалу? Адже, напевно, кожен бодай раз мріяв зустрітися із самим собою старшим, досвідченішим, мудрішим. Звичайно, точніше було б сказати, що зустріч буде «не-з-собою». Однак, терапевтичний потенціал, як засвідчує вся історія психоаналізу, здебільшого зумовлена саме зустріччю із «не-собою» (терапевтом, фахівцем). Той, кого ми зустрінемо «по той бік» нейроімлантів, той когнітивний (алгоритмічний) Doppelgänger належить до вкрай специфічної категорії (форми) суб’єктності. Doppelgänger буде одночасно вами (адже він був «вирощенний» із вашого когнітивного відбитка), і Doppelgänger буде одночасно не-вами (адже його батьками й вихователями будуть алгоритми й програми). Doppelgänger завжди балансуватиме між світом органічного й цифрового.

У кожному разі, поглянути на таке цифрове віддзеркалення себе буде, безперечно, корисною справою. Однак корисною така справа буде лише для тих, хто міцно тримається за власну ідентичність. В усіх інших випадках множина цифрових відбитків швидко навчиться контролювати ваші дії та бажання, і техніка, з характерною для неї «soft power», непомітно огорне своїм прозорим туманом комфорту та оманливого спокою.[4]

[1] der Doppelgänger (від німецького прикметника «doppelt» — подвійний; i іменника «Gägner» — той, хто йде в певне місце із певною метою) — у тексті я користуюся цим німецьким поняттям у значенні «двійник». Однак, німецьке слово Doppelgänger має іншу семантичну глибину, аніж слово «двійник». Doppelgänger — це не просто двійник. Це хтось, хто майже ідентичний до свого оригіналу, однак відрізняється від нього за своєю природою (суттю). Тобто «Doppelgänger» — це не двійник і не копія. Слово «Doppelgänger» має довгу історію використання в міфології та релігієзнавстві. Хорошим прикладом «Doppelgänger» є «другий» агент Cooper з третього сезону серіалу «Twin Peaks». Цей семантичний нюанс, пов’язаний зі значенням поняття «Doppelgänger», відіграє важливу роль для головної ідеї цього матеріалу. Зараз слово «Doppelgänger» використовується і в англійській мові (doppelganger) однак воно було запозичене саме з німецької мови. Оскільки етимологічною «батьківщиною» поняття є німецька мова, у цьому матеріалі слово використовується мовою оригіналу.

[2] Генетичні алгоритми — одна із сучасних варіацій алгоритмів пошуку, які працюють за принципами еволюційного добору. У генетичних алгоритмах використовуються всі «стандартні» механізми еволюції (так звані «генетичні оператори)»: схрещення, розмноження, селекція, рекомбінація, формування початкової популяції, розмноження. У початковій популяції із загального масиву даних, зібраних для розв’язання потрібної задачі формується низка «осіб» (початкових елементів). Більш пізні генерації (покоління) створюються засобами «генетичних операторів»: схрещення й мутації. «Особи», які виникли в наслідок такої «селекції», є значно продуктивнішими під час виконання відповідного завдання, аніж «особи» стартової популяції. Генетичні алгоритми використовуються для розв’язання задач широкого спектра, починаючи від різноманітних ігрових стратегій і закінчуючи функціональною оптимізацією.

[3] Династія Комнінів (Візантійська імперія) — аристократичний рід, який правив Візантійською імперією впродовж одинадцятого-дванадцятого століть. Початок правління цієї династії ознаменовано низкою успішних воєнних компаній та збільшенням загальної території тогочасної «східної» Римської імперії.

[4] Technological «soft power» («м’яка сила» технології) — поняття, яке часто використовується в сучасних дискусіях про природу технологічного детермінізму. Цим поняттям часто позначають той факт, що технологічні артефакти, якими ми користуємося в нашому повсякденні, трансформують нашу перцепцію та поведінку вкрай непомітно, водночас залишаючи можливість «іншого» поведінкового вибору. Приклад «soft power», який часто наводить Бруно Латур — набридливий звуковий сигнал в авто, коли хтось не застібнув пасок безпеки. Можна й далі їхати та слухати цей сигнал упродовж усієї подорожі. Однак, значно простіше «дотримуватись» правил безпеки й піддатися на «м’яку силу» технологічної медіації.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Зберегти

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: