Підтримати

Чому київські кінотеатри закриваються?

exc-5d04c4157354210001302043
exc-5d04c4157354210001302043

За останній рік в центрі Києві закрилися два культові кінотеатри — «Україна» та «Кінопанорама». Нещодавно безжальна рука ринку разом із рукою мера міста Віталія Кличка дотягнулася і до найбільшого фестивального кінотеатру «Київ». 7 червня відбувся протест проти «інвентаризації» під будівлею кінотеатру, а 11-го активісти протестували під КМДА. Що відбувається зі столичними кінотеатрами?

1.png

«Київ – це не ТРЦ»

«Кінопанорама» відкрилася 1958 року і була муніципальним кінотеатром до 2008-го. Тоді кінотеатр перейшов у приватну власність ISTIL Group, підконтрольної бізнесмену Мухаммаду Захуру. Тим самим рішенням від 28 серпня 2008 року виставили для приватизації також кінотеатри «Нивки» та «Славутич», «зі збереженням профілю – кінопоказу». На місці Нивок з’явився «Батерфляй» у 3-поверховому ТРЦ. «Славутич» діяв у правому крилі однойменного готелю. Тепер він не працює. «Кінопанорама» закрилася 1 жовтня 2018 року. Вона також мала зберегти профіль після реконструкції. Проте того ж 2008 року, 11 грудня, Київрада передала будівлю і землю під кінотеатром такому собі ТОВ «Кінопанорама» (нова структура, утворена Мухаммадом Захуром) – «для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об’єктів готельного, офісного, торговельного призначення з підземним паркінгом». «З поваги до історії», як каже Захур, в новому готелі має лишитися кінозала. Але чому ми взагалі маємо сподіватися на добру волю одного багатія?    

Якщо згадані заклади з радянських часів майже не змінилися, то «Україна» здавалася цілком прибутковим «попкорновим» кінотеатром. Незважаючи на це, 30 вересня 2018 року він також перестав працювати. 1964 року «Україна» стала першим широкоформатним кінотеатром у республіці. Рішення про приватизацію міськрада прийняла ще 2004 року, також зі збереженням профілю. Тоді власником стало ТОВ «Кінопрем’єр». Проте в жовтні 2008-го міськрада дозволила будувати на ділянці кінотеатру торговельно-офісний центр. Вибудовується проста схема. Виставляєш на конкурс «цілісний майновий комплекс», пізніше, коли протести і публікації у ЗМІ вщухають, змінюєш цільове призначення. І «Кінопанорама», і «Україна», були продані 2008 року.  Здається, подібний процес відбувається зараз із «Києвом». Віталій Кличко продовжує традиції Леоніда Черновецького.

Деталі конфлікту

Наразі у історії з кінотеатром Київ є чотири сторони конфлікту. Київська міська рада (в обличчі Кличка), КП «Київкінофільм» (у обличчі директора Дениса Хомича), новий орендар – «Сінема Сіті» (СС – в обличчі Бориса Фуксмана) та старий орендар – ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр Київ» (КЦКК – в обличчі директорки Вілії Бондаренко та замдиректорки Ірини Шинкаренко).

У цій справі багато непрозорих моментів з усіх боків. Наприклад, питання подовження договору оренди. КЦКК заключив договір оренди на 10 років ще у 1999-му. 2009-го норма про автоматичне подовження договору спрацювала. Київміськрада має попереджати орендарів, якщо не планує продовжувати співпрацю. Колишнє керівництво кінотеатру стверджує, що жодних листів-попереджень не отримувало. Натомість, юрист КП показує протестувальникам 7 червня кілька листів-попереджень. Чому дирекція кінотеатру їх не отримала – неясно. Більш того, Ірина Шинкаренко каже, що їх адвокат відслідкував через сайт Укрпошти єдиний лист-попередження від КМДА – і він знаходиться за незрозумілою адресою на Оболоні.

Як взагалі КП «Київкінофільм» отримало «Київ» у розпорядження? За словами Дениса Хомича, після закінчення терміну договору із КЦКК КМДА просто передало приміщення їм на баланс. Але «Культурний центр» вважає не-подовження договору незаконним. Відповідно, передачу керівництва комунальникам та проведення конкурсу на оренду кінотеатру – також. За словами Ірини Шинкаренко, жодних паперів щодо передачі керівництва ніхто з дирекції кінотеатру не підписував. Саме тому вони подали до суду і принципово не брали участі у конкурсі. Для того, щоб зрозуміти, чи було у КЦКК право на автоматичне продовження оренди, треба подивитися на договір. Також Шинкаренко стверджує, що керівництво писало листи до КМДА із питаннями щодо подовження договору ще за 3 місяці до того, як його термін сплив. Чому міськрада на них не реагувала – теж питання.

Аргумент проти «Культурного центру» – некомпетентне керівництво. Багато території кінотеатру не використовується. У кінотеатрі давно не проводився ремонт. «Сінема Сіті» планує відкрити ще 4 зали, на додачу до наявних 3-х. Активістка Дана Косміна пише: «По договору, обіцяні інвестиції з боку КЦКК у розвиток кінотеатру були виконані лише одноразово і не проводились щороку… Я сама оглядала стінку закриваючу прохід до однієї із не функціонуючих зал у кінотеатрі «Київ» яка була закладена цеглою і зашита пенопластом, штукатурку на стелях робочих приміщень що відвалювалась зі стелі, застарілі деревянні шибки вікон які несуть тепловтрату».

Загалом, є реальний привід сумніватися у прозорості діяльності КЦКК. Проте всі ці деталі не виправдовують політики Київміськради. А також того, що сталося у кінотеатрі «Київ» 7 червня. КП «Київкінофільм» називає це інвентаризацією.

Інвентаризація чи рейд?

Фактично, КП має право проводити планову інвентаризацію. Навіть не право, а обов’язок. Але те, що відбувалося у кінотеатрі 7 червня не було схоже на інвентаризацію. Муніципальна охорона, що складалася переважно із ультраправої організації «С14», перекрила доступ до другого поверху, а згодом і до холу кінотеатру. Вони перешкоджали працівникам кінотеатру в доступі до робочих місць. А коли активіст Микола Базаркін намагався пробратися всередину – до нього застосували фізичну силу.

Такі дії юрист КП пояснює так: ніби-то КЦКК раніше кілька разів перешкоджав комунальникам провести інвентаризацію «мирним шляхом». У заяві КЦКК сказано, що планова інвентаризація відбулася ще у грудні 2018 року. Тоді вся комунальна власність була списана. Зараз у кінотеатрі лишилось лише приватне майно «Культурного центру». Впродовж «інвентаризації» воно було пошкоджене. «Охоронці» робили барикади з диванів на сходах і залили другий поверх водою зі шлангів. Також КП «Київкінофільм» в той же день змінило замки на дверях.

Відтак, за умов непрозорості функціонування законів і розпорядження коштами, ми опиняємося у ситуації безглуздого протистояння ТОВ із комунальним підприємством. Тоді як потрібно вимагати інших стратегій керування містом. Це і стало лейтмотивом протесту 11 червня під КМДА.

«Капіталісти вбивають наше місто»

Одним із предметів конфлікту навколо «Києва» є орендна плата. КЦКК платив 47 тисяч гривень на рік. Такою була ціна у 90-х. 20 років мерія не переглядала ціну за оренду кінотеатру. Крім того, разом із суборендарями кінотеатр насправді платив 250 тисяч. Це все одно менше, ніж платить, наприклад, «Жовтень» (280 тисяч на рік). Але справа не в цьому.

Протестувальники із «Occupy Kyiv Cinemas» називають такий дискурс торгами і вимагають конкурсу проектів, а не бюджетів. Муніципальні кінотеатри – це соціальне благо. Фестивальні локації не мають бути прибутковими. Натомість, місто повинно вкладатися в них. Але, звісно, легше перекласти відповідальність міськради на приватних осіб. Легше передати муніципальні заклади на поталу великому бізнесу, ніж розвивати їх на міському рівні. Замість того, щоб створювати соціальні блага, неоліберальна політика КМДА перетворює соціальні блага на об’єкти споживання. Прикриваючись комунальним підприємством міськрада фактично допомагає бенефіціару Фуксману віджати комунальний кінотеатр. Буде не дивно, якщо виявиться, що Кличко особисто домовився із Фуксманом про ціну оренди ще перед проведенням конкурсу. І буде не дивно, якщо кінотеатр простоїть кілька років, поки Київміськрада не дозволить змінити цільове призначення приміщення. І тоді нам лишиться знову сподіватися на добру волю одного багатія.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Зберегти

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: